Eparchial News

Break for Jesus 2014 Catechetical Camp

Attention children in grades 3-8! Application forms for this year’s camp (March 9-15, 2014) are now available from the church office. The program is bilingual (Ukrainian and English). Space is limited so please register now!
Attention Teens: If you are in grades 10-12 and are interested in being a counselor for this year’s camp, please visit www.b4j.ca and register on-line by December 6, 2013. Both English and Ukrainian speaking counselor’s are needed.

“Відпічнім з Христом” 2014р. Катехитичний Табір

До уваги дітей 3-8 класу! Реєстраційні форми цьогорічного табору (9-15 березня, 2014) можна підібрати в парафіяльній канцелярії. Програма двомовна. Число учасників обмежене - не відкладайте реєстрацію!
До уваги молоді! Запрошуємо учнів 10-12 класу податися як виховники на цьогорічний табір. Ласкаво Просимо це зробити електронно на веб сайт www.b4j.ca до 6-го грудня! Потрібно україномовних і англомовних виховників і виховниць.

The Six Elements of the “Vibrant Parish”

The Word of God and Catechesis (Kerygma)

Teaching the truths of the faith and their role in everyday life

WHAT DO WE NEED TO REMEMBER?
• We believe in a God, who in His great love for us reveals Himself. He has spoken to us through the prophets, and in “the fullness of time” (see: Gal. 4:4) He spoke to us through His Only Begotten Son, Jesus Christ (see: Heb. 1:14). This Son is the Eternal Word of God, as we solemnly proclaim in the Gospel on Easter Sunday (Jn. 1:1‐17).
• In addition, God has entrusted to us His written Word, that is, the Bible, the Sacred Writings of the Old and New Testaments. The Holy Spirit inspired various authors to write the sacred texts, and inspired the Church to recognize among various written works those texts in which the Lord speaks to her in a special manner.
• That is why His Beatitude Sviatoslav asks us to pay particular attention to the Sacred Scriptures, that a copy of the Bible be present in every Ukrainian Greek‐Catholic home, and that it be read attentively and with great joy.
• While the Bible holds a prominent place among the sources of our faith, the Holy Tradition of the Church is much broader. Holy Tradition includes liturgical texts (we manifest what we believe in how we pray), the canons of the Ecumenical Councils and the writings of the Fathers of the Church (the fundamental truths of the catechism), the iconography of the Church (theology in color!), canon law, and the various prescriptions and canons of the Church (how we live also manifests what we believe!).
• Our Church has recently prepared a wonderful handbook in order that we may understand the basic truths of the Christian faith, and that is The Catechism of the Ukrainian Greek‐Catholic Church. In this Catechism we find beautifully presented what we believe, how we should pray and how we should live as good Christians. That is why His Beatitude Sviatoslav encourages each family to acquire a copy of this Catechism and to benefit from it, so as to grow in the faith. We will make every effort in our parish to make this Catechism available for you, and together we will explore ways to deepen our knowledge of the truths the Catechism presents.
• If our parish community is called to be a “Vibrant Parish,” then it is absolutely necessary for us to turn our attention to everything which relates to understanding the Word of God and the truths of the Christian life. In the coming months and years, we should make every effort, both individually and as a community, to come to a deeper knowledge and better understanding of our Lord and our God, and how good He is to us.

 

Liturgy and Prayer

Participation in liturgical, sacramental and prayer life for the sanctification of the People of God

WHAT DO WE NEED TO REMEMBER?
• We believe in a God Who seeks to enter into a relationship with us and continually invites us to unity with Him. He not only speaks to us, but He also encourages us to enter into a dialogue with Him. His only‐begotten Son, Jesus Christ, provides us with a model of how we should do this. When living on this earth, he frequently found a secluded place (see: Mk. 1:35), where he could be alone with his Father. He taught us to pray with confidence in God (see: Mt. 6:25‐33) and to called out to God with the words “Abba‐Father!” (see: Mt. 6:9, Lk. 11:2).
• Jesus prayed for us, his spiritual flock, that we may come to acknowledge God’s love for us, and that we may be consecrated to God (see: Jn. 17:1‐26). In praying for us Jesus was fulfilling and continues to fulfill his role as a true priest, indeed as our Only High Priest, able to confidently approach God’s majesty, being true God and true man (see: Heb. 2:17‐18).
• As the Only High Priest, the ideal mediator between God and humankind, Our Lord Jesus Christ offered up Himself as a sacrifice on the cross, giving back to God that, which was his most precious possession – his very life, in order to save humankind from the bondage of sin. He rose on the third day and by his death conquered death, granting us eternal life.
• As a memorial of his suffering, he left to the Church, His Bride, the Holy Mysteries in which we, his community, gather to “eat His Body and drink His Blood.” Every time we gather at the Eucharistic Table, the One Archpriest and the One Sacrifice is made present “here, now, for us!” This is the will of our Lord that we, Christians, come together “for the breaking of bread.” This action is for the Church at the same time the culmination of her life and the source of her spiritual graces.
• This is why His Beatitude Sviatoslav pays particular attention to the Divine Liturgy and our participation in it. During the period of the Catacomb Church, the celebration of the Divine Liturgy kept our church alive. Today, as a consumer lifestyle dominates society, His Beatitude encourages us to keep our Sunday holy, as the Day of our Lord’s Resurrection, and to treasure it as the most precious thing in the world.
• In as far as all the Divine Services sanctify both the time and place we have been given, we need to foster the many riches of our magnificent liturgical heritage. Especially before Sundays and holydays, the celebration of Vespers enriches the liturgical day with inspiring spiritual poetry and deep reflections on the mystery of our salvation.
• And we must not neglect our personal prayer, since, after all, Our Lord calls each and every one of us into a relationship of fraternal friendship with Him. Let us also take advantage of the Sacrament of Reconciliation (Confession) that we may be cleansed of everything that keeps us from God.
• If our parish community is called to be a “Vibrant Parish,” then we must pay more attention to everything that relates to its liturgical and prayer life. In the coming months and years let us, both as individuals and as a community, reflect on what it means to “be holy,” that is, consecrated to God, and how we might fulfill that, which we frequently express in the Divine Liturgy: “let us commend ourselves and one another, and our whole life to Christ our God.”

 

Service to our Neighbour (Diakonia)

Giving attention to those in need, both within the parish and “in the world”

WHAT DO WE NEED TO REMEMBER?
• We believe in one God, the Creator, the Almighty. In the vast expanse of the universe, the Lord created this small planet we call “earth”, gave it to us as our home, providing everything we need for life and salvation. Not all receive God’s gifts in the same measure. To some God has given great wealth, health, wisdom and various talents. Others are born into the world without great riches, with limited personal gifts, sick and weak. It would seem that some have all the “luck,” while others endure constant suffering and misfortune. Where is God’s justice?
• Biblical tradition always understood that the good and honest person always sets aside something “for the resident alien, the orphan, and the widow” (see: Deut. 24:19‐22), and that in order to receive God’s blessings, we need to share what we have with the needy. (Deut. 15:14)
• At the beginning of his public ministry, Jesus Christ began to cure “all who were sick with various diseases” (Mt. 4:24). He also taught the importance of being merciful in such parables, as the “Good Samaritan” or “Lazarus and the rich man”. He emphasized that every good deed done for the “least” among us, is received as if it were done for Him: “For I was hungry and you gave me food, I was thirsty and you gave me drink” (Mt. 25:35).
• His Beatitude Sviatoslav turns our attention to a faith “active in love”, that is, on the vocation of every parish and every Christian to engage in diakonia: to perform benevolent and charitable works of mercy. His Beatitude reminds us that “faith without works is dead” (see: James 2: 26). Thus, it is not surprising that wherever Communists came to power, they immediately shut down every charitable activity of the Church. It is, therefore, of vital importance to renew the “maternal face of the Church.”
• If we are called to be “a Vibrant Parish,” we cannot neglect works of diakonia, especially towards those whom the Lord has placed at our doorstep. And then, should we receive a call to help those in need, be it from our Eparchy or from our Church as a whole, we should be ready to support every good charitable initiative as much as we are able. When we serve a neighbour in need, we let him or her know that truly God is love.

 

Leadership – Stewardship

The ministry of the Bishop and the clergy with the cooperation of the laity in the stewardship of gifts (time, talent, treasure) for the common good

WHAT DO WE NEED TO REMEMBER?
• We believe in a God who is Lord, that is, Almighty ruler of heaven and earth. The Psalmist ponders the limits and laws found in nature, and praises the authority and might of God made manifest in the natural order of this world (see Psalm 103 (104). All authority of mankind comes from God, Who is the source of righteousness and wisdom (Prov. 8:13‐36).
• When Jesus Christ manifests his authority over the physical and spiritual realms, his adversaries ask him: “by what authority are you doing these things?” (see: Mt. 21:23). Christ consciously exercises the power to grant eternal life and salvation given to Him by the Father (see: Jn. 17:1‐3). Jesus Christ is the Good Shepherd, who knows his flock and gives up his life for it (Jn. 10:11‐18), and he entrusted his flock to the Twelve, with Peter at its head when He said: “Feed my sheep” (Jn. 21:17).
• The Holy Chief Apostle Peter, for his part, instructs the presbyters to tend the Lord’s flock entrusted to them in a godly manner, and to be an example for the people (I Pet. 5:2‐4). He instructs the younger members to with deal with their elders in a spirit of humility, and in time of trouble, to rely on God, because He cares for us. (I Pet. 5:5‐7).
• St. Paul writes how the Holy Spirit endows individual persons with particular gifts: prophecy, ministry, teaching, exhortation, consolation, generosity, charity (see: Rom. 12:6‐8; I Cor. 12:28). The Apostle to the Gentiles reminds those who have received such gifts not to consider them as their personal possession, but to use them for the welfare of all, for the “common good”.
• In his Pastoral Letter, His Beatitude Sviatoslav calls upon every parish to hold in highest esteem the spiritual leadership of their bishop, who is its spiritual father, and then to respect the pastor entrusted to minister in the parish community. Every parish should be an organized community, where all work together, serving one another with the gifts they have received from God.
• In every community there are good people who possess a variety of natural talents or professional qualifications. Every parish needs persons who are willing to give of their time, talents and treasure, thereby supporting the Church in fulfilling its mission in the world.
• If our parish community is called to be a “Vibrant Parish,” it is necessary to pay closer attention to our cooperation for the “common good.” In the following months and years, let us become more open to the multitude of gifts which God has granted us, and let us not begrudge our time, our talents, or our treasure for the building up of God’s community. And I, from my part, acknowledge myself to be a servant, your servant, following the example of our Lord Jesus Christ.

 

Communion – Unity (Koinonia)

Fostering spiritual unity in the Church of Christ and promoting the unity of all Christians (ecumenism)

WHAT DO WE NEED TO REMEMBER?
• What wonder! We believe in a God who is at the same time One and Community: Father, Son, and Holy Spirit! What we say concerning the love and the unity of the Christian community flows from our understanding of the Blessed Trinity: God is Love in a Community‐Communion of Love, and, therefore, the main characteristic of the Christian Church is unity in love.
• Christ instructs his disciples (and, therefore, also us): “This is my commandment: love one another as I love you” (Jn. 15:12). St. Paul writes: “On the subject of mutual charity you have no need for anyone to write you, for you yourselves have been taught by God to love one another” (I Thes. 4:9).
• This why His Beatitude Sviatoslav asks us to pay particular attention to the aspect of unity within the parish community, which, following the example of the first Christian community, should be of “one mind and one heart,” and abide in unity with the entire Christian Church.
• A parish community, first of all, seeks to foster its internal unity, supporting one another in prayer and cooperation in a spirit of Christian service. Parishioners should have a deep sense of membership in one spiritual family, and treat one another as brothers and sisters in Christ. • The parish also maintains unity through prayer and active cooperation with neighbouring parishes, but especially with its Bishop, with the entire Ukrainian Greek‐Catholic Church, fostering communion with the Universal Church, under the leadership of the successor of the Chief Apostle Peter.
• At the same time, a parish practices spiritual ecumenism, praying for the unity of the Holy Churches of God, and maintains friendly, fraternal relations with other Christians with whom they do not share full communion, especially with those who share in the legacy of St. Volodymyr’s baptism.
• Because we are called to be a “Vibrant Parish,” it is important for us to always strive to act in a spirit of unity and love, being of “one heart and one soul”. Let us always maintain a filial loyalty to our Bishop, who is our spiritual father. Let us be loyal and devoted sons and daughters of our Ukrainian Greek‐Catholic Church, and zealous defenders of the Catholic communion. Let us strive to maintain fraternal and charitable relations with all Christians, so that even though we may not be in full communion, we may give witness to the love which unites us all in Christ our Lord.

 

Missionary Spirit

Witnessing to a life in Christ, while inviting others to participate

WHAT DO WE NEED TO REMEMBER?
• Before going to the Father, Jesus Christ left his disciples the following instruction: “All power in heaven and on earth has been given to me. Go, therefore, and make disciples of all nations, baptizing them in the name of the Father, and of the Son, and of the Holy Spirit, teaching them to observe all that I have commanded you. And behold, I am with you always, until the end of the age” (Mt. 28:18‐20).
• Christ’s disciples began to fulfill this command immediately after they had received the gift of the Holy Spirit. We read in the Acts of the Apostles how the Lord daily added to the number of those who were being saved and how the community of believers increased day by day (Ac. 2:41‐47).
• The missionary character of Christianity is conveyed by the actual Greek word εὐαγγέλιον (literally: “Good News”). When something good happens to a person, that person naturally feels the need to share it with others.
• That is why His Beatitude Sviatoslav encourages every parish of our Church to proclaim Christ’s teaching to the world and to transform the world through the Spirit of our Lord. He calls upon us to be a “spiritual wellspring” in our neighbourhoods and not to be ashamed of our faith, but to be courageous witnesses for Christ and to defend the Church against those who attempt to harm or discredit her.
• In essence, we must ask ourselves a very simple question: does our very behavior manifest to others that we are Christians, or not. Let us remember that in our midst live many, who either left the Church for some reason, or do not belong to us, because no one ever spoke to them the simple words: “Come and see!” (Jn. 1:46). 
• Every parish community must be a sign of evangelical joy and a life in God. Ultimately, a missionary spirit is manifested in all the activities of the church community, because when the church is a sign of God’s presence in the world, the church by its very existence preaches the Good News. Today the Church uses the word evangelization in this broader sense, which encompasses the entirety of Christian life.
• To be a “Vibrant Parish” also means to be a “missionary parish,” ready to share the Good News with all, regardless of origin or nationality. We are called to be a “light to the world” and “the salt of the earth.” Therefore, in the coming months and years, let us work on our missionary spirit, let us be open to all and ready to share our spiritual treasures with all who desire to encounter Christ, because that is what it means to be a “Vibrant Parish.”



 

Боже Слово і катехизація (керигма)

Пізнання правд віри і їх втілення в щоденне життя

ПРО ЩО ПОТРІБНО ПАМ’ЯТАТИ?
• Ми віримо в Бога, який з великої любові до нас дає нам себе пізнати. Він говорив через пророків, а коли настала «повнота часу» (див. Гал. 4,4), Він заговорив до нас через свого Сина Єдинородного‐Ісуса Христа (див. Євр. 1,1–4).
Цей Син є предвічним Словом Божим, як це ми урочисто проголошуємо в Неділю Пасхи (див. Йо. 1,1–17).
• Але крім цього, Бог залишив нам написане Боже Слово, Біблію, Святе Письмо Старого і Нового Завітів. Святий Дух надихнув різних людей до писання священних текстів і дав Церкві натхнення розпізнати серед різних написаних творів саме ті тексти, в яких сам Господь промовляє до неї. Тому Блаженніший Святослав просить нас звертати особливу увагу на те, щоб Святе Письмо було у кожному домі та щоб його читали з увагою і насолодою в кожній християнській сім’ї.
• Хоч Біблія посідає провідне місце серед джерел нашої віри, Святе Передання Церкви набагато ширше. Це і літургійні тексти (те, як ми молимося, показує, у що ми віримо), і рішення Вселенських Соборів, і Писання Отців Церкви (основні катехизмові правди), і іконопис (богослов’я в кольорах), а також церковні заповіді і канони (те, як ми живемо, також показує, у що ми віримо).
• Наша Церква приготувала чудовий підручник для пізнання основних правд християнської віри – Катехизм Української Греко‐Католицької Церкви. У цьому Катехизмі гарно представлено те, у що ми віримо, як ми повинні молитись і як маємо жити, щоб бути добрими християнами.
• Блаженніший Святослав заохочує кожну сім’ю придбати цей підручник і вивчати його для поглиблення своєї віри. Постараймося й у нашій парафії, щоб кожен мав цей Катехизм і щоб ми разом вглиблювались у правдах, записаних на його сторінках.
• Якщо наша парафіяльна спільнота покликана бути «Живою парафією», нам треба якнайретельніше пізнавати Боже Слово й основи християнського життя. Неустанно працюймо над собою як особисто, так і спільно, аби щодня ми могли краще пізнати і зрозуміти, хто це Господь Бог наш і який Він добрий до нас.

 

Літургія і молитва

Участь у літургійному, таїнственному та

молитовному житті на освячення Божого люду

ПРО ЩО ПОТРІБНО ПАМ’ЯТАТИ?
• Ми віримо в Бога, який хоче спілкуватися з нами і постійно запрошує нас до єдності з Ним. Він не тільки говорить до нас, але заохочує нас розмовляти з Ним. Його Єдинородний Син, Ісус Христос, сам дає нам приклад, як ми повинні це робити, бо коли Він жив на землі, Він часто відходив на пустинне місце (пор. Мр. 1,35), щоб на самоті перебувати зі своїм Отцем. Він нас навчив молитися з довір’ям до Бога (див. Мт. 6, 25–33) і звертатися до Бога словами «Авва‐Отче!» (див. Мт. 6,9; Лк. 11,2).
• Ісус молився за нас, своє духовне стадо, щоб ми пізнали любов Божу і були посвячені для Бога (див. Йо. 17,1–26). У цьому Ісус діяв і далі діє, як справжній священик, наш Єдиний Архиєрей, спроможний сміливо підходити до Божого маєстату, будучи вповні Богом і вповні людиною (див. Євр. 2,17–18).
• Як єдиний Архиєрей, ідеальний посередник між Богом і людьми, Господь наш Ісус Христос віддав себе в жертву на хресті, віддаючи Богові те, що найцінніше – своє життя, щоб спасти людей з неволі гріха. І воскрес Він на третій день та смертю смерть подолав, даючи нам життя вічне.
• На спомин Його страждання Він залишив Церкві, своїй Невісті, таїнственний чин, аби ми, Його спільнота, могли «їсти Його тіло і пити Його кров». Щоразу, коли ми збираємося довкола Євхаристійного престолу, єдиний Архиєрей і єдина жертва стають присутні «тут, тепер, для нас»! Це воля Господня, що ми християни сходимося «при ламанні хліба». Ця дія для Церкви є водночас вершиною її життя і джерелом її духовних благ.
• Тому Блаженніший Святослав звертає особливу увагу на Службу Божу і на нашу участь у ній. Коли згадати часи підпілля, то служіння Служби Божої тримало нашу Церкву при житті. А сьогодні, коли дедалі більше поширюється комерційний підхід до життя, Блаженніший заохочує нас дорожити святою Неділею, Днем Господнього Воскресіння, немов найціннішою річчю на світі.
• Оскільки богослужбове служіння освячує час і місце, в якому перебуваємо, треба нам плекати багатство нашої чудової літургійної спадщини. Особливо перед неділями і святами служіння Вечірні збагачує літургійний день чудовою духовною поезією і глибиною думки про велике таїнство нашого спасіння.
• Не занедбуймо нашої особистої молитви, бо остаточно Господь кличе кожного з нас до синівської приязні з Ним. Користаймо з нагод для Святої Сповіді, щоб можна було нам очиститись від усього, що віддаляє нас від Бога.
• Якщо наша парафіяльна спільнота покликана бути живою парафією, треба нам звертати більшу увагу на все, що стосується її літургійного і молитовного життя. Роздумуймо і особисто, і спільно, що означає «бути святим», посвяченим Богові, і як нам сповнити те, до чого заохочує нас Божественна Літургія, «самі себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові віддаймо».

 

Служіння ближньому (Дияконія)

Приділення особливої уваги потребуючим,

як у самій парафії, так і поза нею.

ПРО ЩО ПОТРІБНО ПАМ’ЯТАТИ?
• Ми віримо в Бога, Творця і Вседержителя. Серед широчезного простору всесвіту Господь створив цю малесеньку земну кулю і поселив нас тут на цій землі та дав нам усе, що потрібне для життя і спасіння. Та не кожний одержує ту саму міру. Одних Господь обдаровує великим добром і здоров’ям, розумом і всякими талантами. А інші приходять на світ не у великих добробутах, не так обдаровані, а ще й недужі та немічні. Виглядало б, що одні завжди мають «щастя», а в інших постійне терпіння і недоля. Де ж тут Божа справедливість?
• Біблійна традиція завжди розуміла, що добра і чесна людина зазвичай щось залишає «для приходня, для сироти й для вдовиці» (див. Втор. 24,19–22) і що благословенням, одержаним від Господа, треба ділитись із потребуючим (пор. Втор. 15,14).
• На початку свого земного служіння Ісус Христос відразу почав зціляти «всяку хворобу й всяку недугу в народі» (Мт. 4,23). Він навчав милосердя у таких притчах, як «Добрий самарянин», «Про Лазаря і багатого чоловіка». І Він наголосив, що кожне добре діло, зроблене «найменшому» – зроблене Йому: «Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли» (Мт. 25,35).
• Тому Блаженніший Святослав звертає нашу увагу на віру «чинну в любові», тобто на покликання кожної парафії і кожного християнина займатись т. зв. дияконією, тобто благочинною чи харитативною діяльністю. І Блаженніший нагадує, що «віра без діл мертва» (Як. 2,26). Не дивно, що де комуністи встановлювали свій лад, там відразу закривалася всяка благодійна діяльність Церкви. Тому так важливо відновити «материнське обличчя Церкви».
• Якщо ми покликані бути живою парафією, то дияконією не можна нехтувати, особливо щодо тих, кого Господь посилає до наших дверей. Відтак, коли тільки прозвучить заклик допомогти комусь у біді, слід підтримати кожну ініціативу своєї єпархії і Церкви загалом. Коли ми служимо ближньому в потребі, ми даємо людині пізнати, що Бог насправді є любов.

 

Провід – Управління дарами

Служіння єпископа з душпастирями у співпраці з мирянами

на спільну користь ‐ управлінні дарами (часу, таланту, скарбу)

ПРО ЩО ПОТРІБНО ПАМ’ЯТАТИ?
• Ми віримо в Бога, який є Господом, тобто Володарем над небом і землею. Псалмоспівець оспівує границі й закони, які діють у природі, і владу й силу Божу, що проявляється в упорядкованому світі (див. Пс. 103(104)). Кожна влада людини походить від Бога, який є джерелом справедливості і мудрості (Прип. 8,13–36).
• Коли Ісус Христос проявляє владу над фізичним і духовним світом, Його противники питаються: «Якою владою ти це чиниш?» (див. Мт. 21,23). Христос свідомо виступає з силою, даною йому від Отця на життя вічне і спасіння (Йо. 17,1–3)
. Ісус Христос – це Добрий Пастир, який знає своє стадо і життя своє кладе за нього (Йо. 10,11–18), і Він своє стадо доручив своїм Двнадцятьом, на чолі з Петром, якому сказав: «Паси мої вівці».
• Святий Верховний Апостол Петро, своєю чергою, повчає пресвітерів пасти довірене Боже стадо по‐божому, будучи зразком для стада (див. 1 Пт. 5,2–4). Також він навчає молодих покірливості перед старшими та щоб кожну журбу покласти на Бога, який піклується про нас (див. 1 Пт. 5,5–7).
• Апостол Павло пише, що Святий Дух обдаровує поодиноких осіб різними дарами: пророцтвом, служінням, учителюванням, потішанням, подаванням, головуванням, милосердствуванням (див. Рим. 12,6–8; 1 Кор. 12,28). Апостол народів заохочує таких обдарованих осіб ніколи не вважати дар своєю власністю, а в усьому діяти «на спільну користь».
• У своєму Пастирському листі Блаженніший Святослав закликає кожну парафію поважати свій духовний провід, найперше свого єпископа, який для неї є духовним батьком, а відтак пароха‐душпастиря, поставленого на служіння в парафіяльній спільноті. Кожна парафія повинна бути організованою спільнотою, де усі співпрацюють, служачи іншим тими дарами, що їх одержали від Господа.
• У кожній громаді будуть добрі люди, які мають різні природні таланти чи професійні кваліфікації. І кожна парафія потребує людей, які готові послужити чи часом, чи працею, чи пожертвами, і тим помогти Церкві здійснювати свою місію у світі.
• Якщо наша парафіяльна спільнота покликана бути живою парафією, нам слід звертати більше уваги на нашу співпрацю «на спільну користь». Стараймося бути відкритими до великої різноманітності дарів, які Господь нам посилає, і не шкодуймо ні часу, ні талантів, ні скарбу на будування цієї спільноти Божої. А я, зі свого боку, вам заявляю, що я тут раб і Ваш слуга, за прикладом Господа Ісуса.

 

Єдність, Сопричастя (Кінонія)

Плекання духовної єдності Христової Церкви та

сприяння єдності всіх християн (екуменізм)

ПРО ЩО ПОТРІБНО ПАМ’ЯТАТИ?
• Яке диво! Ми віримо в Бога, який є водночас і Один, і Спільнота: Отець, Син і Святий Дух. Все, що говоримо про любов і єдність христянської спільноти, випливає з нашого розуміння Святої Тройці: Бог є Любов і Спільнотою Сопричастям Любові, і тому головна характеристика Христової Церкви – це єдність у любові.
• Христос так звертається до своїх учнів (значить і до нас): «Це моя заповідь, щоб ви любили один одного, як я вас полюбив» (Йо. 15,12). Святий Павло пише: «А щодо братньої любови, то ви не потребуєте, щоб до вас писати: самі бо ви навчені від Бога любити один одного» (1 Сол. 4,9).
• Тому Блаженніший Святослав просить нас звернути особливу увагу на єдність парафіяльної спільноти, яка, на зразок перших християн, повинна мати «одне серце і одну душу» і яка перебуває в єдності з усією Христовою Церквою.
• Парафіяни стараються насамперед плекати внутрішню єдність, підтримуючи одні одних молитвою та співпрацюючи в дусі Христового служіння. Парафія має сильне відчуття того, що належить до однієї духовної родини, а парафіяни ставляться одні до одних як до рідних у Христі.
• Парафія також підтримує молитовний і діловий зв’язок із сусідними парафіями, зі своїм Єпископом і з усією УГКЦ, плекаючи своє сопричастя із Вселенською Церквою, на чолі з Наслідником Верховного Апостола Петра.
• Водночас, парафія практикує духовний екуменізм, молиться за єдність святих Божих Церков і плекає дружні та братні стосунки з християнами, які не є з нами в повному сопричасті, особливо з іншими дітьми Володимирового хрещення.
• Оскільки ми покликані бути живою парафією, нам потрібно старатись у всьому діяти в єдності і любові, маючи «одне серце і одну душу». Та завжди зберігаймо синівську відданість до нашого Єпископа, який є нашим духовним батьком. Будьмо вірними синами і дочками нашої рідної Церкви та ревними захисниками католицького сопричастя. Плекаймо братолюбіє до всіх християн, щоб навіть у неповній єдності ми могли давати свідчення про любов, яка єднає усіх в Христі, Господі нашім.

 

Місійний дух

Свідчити про своє життя в Христі,

запрошуючи інших до участі у ньому

ПРО ЩО ПОТРІБНО ПАМ’ЯТАТИ?
• Відходячи до свого Отця, Ісус Христос залишив своїм учням таку заповідь: «Дана мені всяка влада на небі й на землі. Ідіть, отже і зробіть учнями всі народи; христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28,18–20).
• Цю заповідь учні Христові почали здійснювати одразу після того, як вони одержали дар Духа Святого. В Діяннях апостолів читаємо, як щоденно Господь побільшував кількість тих, що спасалися, тобто що громада збільшувалася з кожним днем (Ді. 2,41–47).
• Місійний характер християнства виражається самим грецьким словом εὐαγγέλιον (еванґеліон, дослівно – Добра Новина). Якщо комусь щось добре стається, така людина відчуває обов’язок поділитися цим з іншими.
• Блаженніший Святослав закликає кожну парафію у нашій Церкві нести у світ Христову науку та перемінювати світ Христовим Духом. Він заохочує нас бути «духовною криницею» для світу і не соромитися своєї віри, відважно свідчити про Христа і боронити Церкву перед тими, які пробують нанести їй шкоду.
• Взагалі, треба собі поставити дуже просте запитання: моя поведінка говорить про те, що я християнин, чи ні? Пам’ятаймо, що серед нас живе багато людей, які або відстали від Церкви з різних причин, або не ходять, бо не було кому їм просто сказати: «Прийди та подивись!» (Йо. 1,46).

• Кожна парафіяльна спільнота повинна бути знаком євангельської радості і життя в Бозі. Остаточно місійний дух виражається у всій діяльності церковної громади, бо коли вона є знаком Божої присутності у світі, вона сама собою проповідує Добру Новину. Саме сьогодні говорять про євангелізацію в широкому значенні, яке охоплює цілість християнського життя.
• Бути «живою парафією» означає також бути «місійною парафією», готовою ділитися Доброю Новиною з усіма, незважаючи на походження чи на національність. Ми покликані бути «світлом для світу» і «сіллю землі». Отже, працюймо над нашим місійним духом, будьмо відкриті до всіх і готові ділитися нашими духовними скарбами з усіма, хто прагне зустрічі з Христом, бо в тому й суть «живої парафії».


Make a free website with Yola